На обважнілі щирим золотом жита,
Упали роси срібним сяйвом в серці поля.
І обіймає мене осінь золота,
Така незвідана й задумана , як доля.
Вона шепоче про нескорені шляхи,
Про ту любов , яка дощами в них розмита
І вже летять додому стомлені птахи ,
Шукають , як і я окрайчик літа.
Я проводжаю їх і згадую тебе,
Із усмішкою і сумним мовчанням
Й холодні сльози важко падають з небес ,
Я лишу їм моє омріяне кохання......
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234685
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2011
автор: Конар