І просить голосу на луки і гаї,
Щоб обізватись у пташинім «ля»,
В джмелинім «до», у вітерці здаля –
І зрозуміють добре всі її.
Це ж мова не людська, не глас месії,
А жайворонка спів, що звеселя,
І горобцеве «цвір» на Василя.
Це наче хтось крізь очі зорі сіє
І загляда в ущелини й щілини,
Світи і космоси влаштовує щільними.
Тому так щемко й боляче ростуть
Слова любові. Бо живі, як ртуть.
Душа блука тоді між вишень і сакУр
І просить солі до солодкого смаку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234938
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2011
автор: Отя