Тримаючи нитку твоєї руки, Аріадно,
Крокую назустріч собі у твій лабіринт.
Вбиваючи – гину: богиня над жертвою владна
У світі, яким володіє вбивчий інстинкт.
Кохання нищить вірніше за ґвалт і цикуту,
Бо, видно, воно з неземних орбіт і висот.
Я входжу у тебе і хочу тільки – не бути,
Забути усе, що лишив на планеті пілот.
Дивлюсь – Мінотавр твій – звичайна дика тварина,
Я ж завжди з природою в згоді і жив, і творив.
Тож, хай це буде моя невитравна провина –
Будь я не Тезей, але я не вбиваю тварин.
В тобі світить сонце на всі плодоносні простори,
Поївши й попивши, він спить на моєму плечі.
Спитай мене, люба: чи мертва та клята потвора?
І я відповім за того, кого приручив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235005
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2011
автор: Богдан Ант