Дівчатка зверху
Ми ж бо сильні дівчатка, тож не плачмо, не голосім!
На місце святе претендентів - гурти чималі.
Не хоче? Не треба! Вдягнись, викликай таксі.
В мемуарах про нього зазначим: «Три дюйми в’ялі».
Ми великі дівчатка. Більші за жах усвідомлень.
Хай дубасять в трубу. В нас адреса віднині така:
Місто стертих, нечитаних повідомлень,
Вулиця довгого, неприйнятого дзвінка.
Ми бродячі дівчатка, ми з тіста усі пухкого.
Навіть січень живемо гарячим, смаглявим серпнем.
Ну, в незгоді приляжем під двері. А що такого!?
Зате, вставши, плюємо гордо – аж в роті терпне.
Ми ж бо сильні дівчатка. Самі знаємо, де ревти.
Від кого захочем - народжуєм дітлахів.
Ми стільки народу послали під три чорти,
Що вже навіть якось лячно за тих чортів.
Ми дорослі дівчатка. Шліфуємо в битвах відвагу.
Переможений, звісно, манатки ловить з вікна.
Якщо мову ведемо про певну твою перевагу, -
Значить, нам вже відома і кожна твоя вина.
Ми хороші дівчатка. Перемоги святкуєм тихо ми.
І гробниць не будуємо в душах, не ждем покаянь.
Вороги споконвіку ділилися з нами лихами.
Бо і нам до душі причащатись до їхніх страждань.
Я пронизлива дівчинка. Я мелодія всіх гармонік.
Я сама собі друг, колежанка, кумир, удача.
Я малесенький, бідний, замерзлий на кістку слоник.
Пожалій мене, хлопче, доки ніхто не бачить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235303
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2011
автор: Птицын Анатолий