Цей гордий птах сумує за парканом.
Від болю землю кігтями гребе,
З ночов недобру воду п`є з-під крана
І відчуває куркою себе.
Змінила простір дерев`яна будка,
Кущами туї небо заросло.
Втекти подалі від ганьби і смутку
Не дозволяє зламане крило.
Жорстока доля поглумилась дуже, -
Зерно гуртом з індиками клює.
І кожен ворон з висоти байдуже
У хвору душу грифові плює.
Ховає голу шию в чорні плечі,
Без неба свій чіткий втрачає зір.
Щодня в думках готується до втечі,
Щоб гідно вмерти серед вічних гір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235307
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 17.01.2011
автор: Галина_Литовченко