Колись я думав ти поможеш,
Пристосуватися в житті.
Обнімеш, слово ніжне скажеш,
Але давно все в небутті.
Пішла. Допомагаєш зараз іншим.
Мене лишила на одинці.
Іду без крил, мандрую пішим,
І ті слова прості, відверті.
Здається вчора ще казала,
Хоча, ти зовсім не брехала.
Мені ти серце не давала,
Моє ти непомітно якось вкрала.
Відвертий, щирий дурнем був,
Тобі відкрився, зрушив мури.
О краще б я тебе забув,
Як витримати ці тортури!
Але і сонце скоро встане,
І новий день почне цвісти.
Примара щастя враз розтане,
Навколо серця мури треба возвести.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235382
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2011
автор: Линник Анатолій