Голубіє небо голубиним пір'ям
І летять хвилини, наче навісні...
А мені учора тихим надвечір'ям
Синій птах пір'їну залишив в душі.
Розтривожив душу криком журавлиним,
Зорепадом срібним в долю увірвавсь,
Й, стрепенувши крильми, раптом ввись полинув.
І розтанув в сяйві західних заграв.
Лиш лишив дарунок — чу́дну ту пір'їну
Зіткану із неба, із зірок, вітрів,
З місячного світла... І тепер й хвилини
Не дає спокою той вогонь в душі.
Ой ти диво-пташе, де тебе шукати?
Вище хмар полинув до ясних небес...
І чумацьким Шляхом піду я блукати,
Сірим небокраєм в пошуках чудес.
Ой ти казко-пташе, звідки прилетів ти?
Із яких галактик, із яких зірок?
Ти лишив не пір'я — ти залишив мрію,
спокій мій розвіяв крильми ластівок.
Нічка-чарівниця, зорі-жаровиці,
Хай зіб'ю я ноги, та до них доб'юсь.
Обдерусь об терня на життя дорогах —
Від своєї мрії я не відступлюсь!
Небокрай бузковий і сіріє небо.
Перший промінь місяць кине на поріг...
Лиш горить пір'їнка — з мрією у серці
буду крокувать я по своїм житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2011
автор: Marika