Нам з тобою не спастися нізащо,
Нам і райські кущі – мов хащі,
І любов – той же рак крові,
Знову маримо, що здорові,
Знову стверджуємося в битві,
Що не твір – ще один витвір,
І немає кінця-краю
Цьому бісовому раю!
Я напевно не кину писати,
Я скоріше піду за грати,
І коли навіть онімію,
Я, їй-бо… художньо завию!
Ні, немає для нас спасіння,
Нам – аби, копирсаючись в тліні,
Відшукати трагедію світу
І – в натхненнім шаленстві – ожити!
Тож, окрилені духом творчим,
Летимо ми до Тебе, Отче.
Відчиняй, чуєш наш стукіт?
Аз, Твій син, говорю букі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236562
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.01.2011
автор: Богдан Ант