З'являється острах -
а раптом тебе й не було:
приснилась, привиділась,
мало чого не буває?
Як прихисток серця -
твоє животворне тепло
і дійство чудесне,
котре і понині триває.
Ах, Боженько мій,
я радію: ти все-таки є!
Слова крижані відтають,
розквітаючи рястом,
і доленьку спільну
зозуля ось-ось накує,
і злагоду-щастя
зуміємо разом напрясти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2011
автор: Вячеслав Романовський