Цикутою твоєї нелюбові
Отруєний... рахую смертні кроки
Й до коду ДНК людської крові
Заношу... як приходить вічний спокій.
…Наступний крок… Тебе не знаю навіть –
Не те щоб знати «хочу» чи «не хочу»…
Й на розі «Вчора» й «Не зі мною» пам’ять
Згубилась... пригубивши темні очі...
Та знаю, що штаммований тобою,
Що дослідив я дію цього штамму
І мушу прищепити скрізь, де двоє
В Початок свій зливаються вустами!
Аби назавжди з тла земного стерти
Проказу венеричної хвороби,
Що не тіла – серця таврує смертю,
Розплоджуючи в них душевні хроби!
…Я вижив. Ти пішла з Життя й Любові.
Вони ще сплять, та їхнє завтра – буде!
Позбуті фальші у сердечнім Слові,
Прокинуться до Сонця справжні Люди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237162
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.01.2011
автор: Богдан Ант