Мені тоді здавалось, що це сон або якась дивна гра думок. Вона полонила мене і я вже боявся, що ніколи не позбудуся цієї залежності.
Все почалося давно, приблизно три роки тому, хоча я уже відліку не виду.
Говорять, єдине, що заставляє серце зупинитись - це кохання, а як же страх? Саме з нього, з страху, все почалося.
Кожного разу, коли я це згадую, я неначе поринаю та опиняюсь знову там. Ця місцина, яку я любив, набережна біля не великого містечка в якому я жив. Коли я це згадую, бачу чужі очі навпроти мене, чую жахливу тишу. Моє тіло завмерло, а думки вирували в голові і здавалось, що вона ось-ось вибухне. Між іншим це була ніч з червоним місяцем, говорять, що це знак того, що прольється чиясь кров...
В ту ніч я сидів і дивився, як хлюпоче вода, на місяць, на зорі. Та не зважєаючи на це мені мені ставало все тяжче і тяжче, бо я розумів, що мене вб'є нова залежність, моя самостісь.
Я вже довго не дивлюсь у люстерко, боюсь. Але в річці ненароком побачив себе, Я - урод, іншого слова немає! В мене не природній колір обличчя, мої очі неначе залиті кров'ю. Я плюнув у своє відображення, але воно не зникло, а ще більше спотворилось. Самотньо жити мені на землі...
Моя родина...Мої батьки загинули, а мене виховуть дід та баба. Вони єдині мене розуміють, хоча... Це не те розуміння, яке мені потрібне...
Ви знаєте, що таке порфирія? Не багато, хто знає про це, але менша кількість знає як з цим жити.
Іншими, зрозумілішими словами, я - вампір. У мене що правда, немає ти захмарних можливостей, як у кіношних вампірів: зникнення, перетворення літання та інше. Єдине, що нас пов'язує, це страх перед сонцем.
Мене часто до себе затягувала дипресія, особливо восени.
На дворі зараз осінь. І на мене часто нахлинує моє перше перетворення.
Мене бентежать саме прості запитання: Хто я? Тварина чи людина?Хто? Я дуже багато думав над цим.
Мені важко усвідомлювати, що моє життя скоро закінчеться...
Такі як я були завжди. Їм приписували різні надможливості, їх боялия, їх поважали. я знаю, що є люди які марять бути мною, бути в моїй шкурі, володіти тим, що в мене є, хоча в мене нічого немає.
Та одного дня все змінилось. Його, цей день, змінила зустріч із однією людиною.
Я сидів на цьому місці. До мене підійшов юнак, який мав вигляд як і я, але забагато у ньому фальші. Він глянув на мене і промовив:
- Будеш? -протягнув він до мене сигарету, я відмовився, куди далі псувати своє життя.
Він підкурив собі і сидів мовчки, але потім мовив знов до мене:
- Скажи де можна купити таку пудру, назвичайно білого кольору і лінзи як у тебе???
-Я такий...і є - мовив я насилу.
_жартуєш?Не може бути!!Хібащо ти і справді вампір...
Чесно говорячи, я не знав, що йому відповісти, але гнів знайшов слова:
-Вампірів не існує!!!-заперечив я, а потім продовжив,- є лише хворі люди, хворі на переміжну гостру порфирію.
Юнак знизав плечима.Його очі виражили не стримний гнів, сціпивши зуби він мовив:
-Як це так?Вони поруч!!!- горлав він як не самовитий,- не розумію, чому всі говорять, що це лише хвороба???Тай взагалі що воно таке?
_Порфирія - це нестача якихось там білків в крові, хоча я ніколи не вникав історію своєї хвороби.
-Так ти хворий?!- із жалем сказав він.Його гнів став не такий помітний....
З тих пір ми почали спілкуватись. він мене назвав Філософ, а я його - Ворон.Ми могли розмовляти від заходу сонця до майже його вставання.
Він був реально, іншим, а ніж його бачили всі.
Раптом він не прийшов.Я вже подумав, що він захворів, а воно набагато гірше - він загинув в автокатастрофі.
Для мене це стало справжньою трагедією....Бо за рік нашого спілкування, я вже не міг уявити свого життя без нього.
Та як не крути потрібно жити, коли ми прощались Ворон говорив:"Живи так, щоб мені не було за тебе соромно."
Після його загибелі зі мною почалося відбуватися, щось дивне, а сни...заполонили мене своїйм жахом та цікавістю...
(далі буде)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237656
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2011
автор: Даша Піддубна