Зустрів. Поглянув. Покохав!
Він пив узвар хмільної ночі.
Він взяв. Він пестив, цілував,
Він ніжив губи, плечі, очі…
Він на руках її носив,
Ніяк не міг намилуватись.
Щоби у почутті зізнатись,
Йому не вистачало слів.
Травневі квіти вітер віяв,
Рвав пелюстки, кульбаби сіяв.
І він, посіявши зерно,
Напевно знав – зійде воно.
Зерно безмежної любові
Він сіяв у Одесі, Львові,
В столиці, що Дніпро плекає…
Велике серце. Він кохає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2011
автор: Віктор Нагорний