Ти на жертовник віри і любові
Кладеш останнє – втому і жагу.
Твій півень відспівав – кармінна повінь
І на півслові – шал холодних губ.
Риплять під тиском крижаних торосів
Розбитою арбою русла вен,
Ти ріжеш вени, наче ріжеш троси,
Що в’яжуть серце з плоттю ледь живе.
Тобі, життям обтяженій,– несила,
Мені, чужому смерті,– невтямки,
А жертва прийнята, й порви вітрила –
Я вже з тобою, нам – в окріп ріки,
Хай на пороги, хай у темну вирву,
Аби негайно – ти і я, бо вже
Любов, як кров, аж до самого гирла
Підходить, наче кат з тупим ножем.
Тікаймо звідси, швидше! На край світу!
Серця так калатають в унісон,
Що Він не зможе нам не відчинити,
Якщо Його любов – не жах і сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237843
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.01.2011
автор: Богдан Ант