=3=
День міста завжди вважався одним з найбільших і найграціозніших свят і Люда вперше потрапила на вселюдське святкування на міському величезному стадіоні. Тут було все: неперевершене повітряне шоу, безліч українських зірок естради, прекрасні танцювальні колективи і, нарешті, казковий салют. Для Люди, яка в своєму рідному містечку жодного разу не бачила салюту, він був просто незабутнім. Саме тому, прийшовши в гуртожиток, Люда відразу побігла до своїх подруг з нижнього поверху поділитися враженнями. В кімнаті 315 жили чотири дівчини: Катя, яку Люда знала вже давно, вони були землячками і навіть вчилися в паралельних класах в школі; одногрупниця Оля – досить повна, але неймовірно вродлива якоюсь східною красою дівчина; Інна – завжди привітна та усміхнена вона нагадувала Люді Аліну, бо як і Аля вважала себе неймовірною красунею, мрією всіх чоловіків та Марина – наївна, дещо перелякана, самим більшим страхом якої був лікар – гінеколог. Але з усіма дівчатами Залевська знайшла спільну мову, це не була супер – дружба, але все ж.
- Це було щось неймовірне, - захоплено вигукнула Люда і впала на ліжко біля Каті
- Ага, День Міста, а ми, як лохушки, не святкуємо, - зітхнула Оля і продовжила вищипувати свої і без того вузенькі брови, а потім додала, - а я оце б відірвалася б!
- Я теж, - крикнула Марина, яку Люда вважала дуже тихенькою, а тому здивувалася.
- Чи й не проблема – дістаньте випивку та й гуляйте, - байдуже мовила вона, бо спиртне зовсім не любила і практично не вживала навіть на свята.
- Ну да, тільки де ми її дістанемо, - запитала Інна.
- Булки на дереві не ростуть, - вставила Люда жарт одного з улюблених викладачів, - в магазині звичайно ж!
- Ага, в одинадцять ночі?
- Людусь, - раптом мовила Катя, - а може ти підеш до Сашка і попросиш, щоб він купив нам випивки, вони ж там знають всякі нічні точки. Гроші ми дамо.
- Кать, ти здуріла? Та я ніколи не піду до Сашка з таким! Я взагалі не п’ю! Вам треба ви і йдіть.
- Але ми його зовсім не знаємо, а у вас він практично днює і ночує, - заперечила Марина
- Ну, Люд, будь - ласка . з тобою сходить Марина.
- Люд, а, Люд...
„Вони не відчепляться, - подумала дівчина”
- Ну добре, корона не спаде. Але я роблю це лише для вас.
За кілька хвилин дівчата вже стояли біля дверей кімнати 602, де жив Сашко. Люда постукала, та ніхто не відчинив. Дівчина зраділа, бо це значило, що Сашка не має дома, аж раптом відчула як хтось її обіймає. Залевська оглянулась і побачила Сашка, який вже був не дуже тверезий.
- Ти до мене? – запитав він
- Так, - мовила Люда, - дівчата з 315 дуже просили тебе про одну послугу, але самі посоромилися підійти.
- Про яку? – руки Сашка ще дужче притисли Люду, дівчина почала нервувати.
- Сьогодні свято і потрібно святкувати, але дівчата протупили – вже всі магазини зачинені, от вони й хотіли, щоб ти пробив десь випивки. Гроші вони віддадуть.
- В нас є випивки море, Людочка, - прошепотів Сашко їй на вушко, обдавши неприємним запахом перегару, - готуйте закуску, ми прийдемо з хлопцями. Ти ж не проти компанії?
- Та мене там взагалі не буде. Я не фанатка подібних заходів.
- Ну так не вийде. Ми прийдемо тільки якщо ти там будеш. В 315, наскільки я припоминаю, живуть 4 лохушечки. Це буде не цікаво, от ти – інша справа.
- Вибирай слова, це мої подруги!
- Ага, якби ще й вони так думали. Ну це не суттєво. То що – ти нас запрошуєш?
Люда задумалась. По – суті, в будь – який момент гулянки вона зможе зникнути, а всі до того часу так понажираються, що нічого й не помітять. А якщо не погодиться, то дівчата будуть ображатися, а вона ж до них справді добре ставиться. Це зараз, майже через рік після тих подій, Люда розуміла, що той вечір був фатальним в її житті. Не погодилася б вона тоді – і може б нічого далі не трапилося і в її житті не появився б цей біль. Але тоді, теплого вечора 2001 року вона сказала „Так”
- Сірьога, а ти не проти поспілкуватися з 1 – м курсом, - звернувся Сашко до хлопця, що стояв поруч.
- Якщо дівчата запрошують, то звичайно ж ні, - відповів Сірьога і поглянув на Люду.
- Ми чекаємо на вас через пів години. Не пізніше – мені завтра на першу пару.
- О, то ми ще й на пари ходимо, - Сергій засміявся.
- Уяви собі, ще не всі спилися в цьому гуртожитку, - грубо відповіла дівчина.
- Еще не вечер, детка. Поверь мне.
- Не повірю, - Залевська розвернулася і покликавши Марину пішла геть.
=4=
Через пів години, як і домовлялися, прийшли хлопці. Це були вже знайомі Люді Сашко і Сергій, та ще двоє, що назвалися Віталіком та Вітьком. Сергій приніс з собою гітару. Люді він чомусь дуже не сподобався, ні по зовнішності ні своїми розмовами. Всі сіли за стіл. Сашко примостився біля Люди, але найнеприємніше було те, що якраз навпроти дівчини сидів Сергій.
„Скоріше б всі напилися та я змогла піти”
Сашко розлив водку.
- За знайомство, - крикнув він тост і всі випили залпом, навіть дівчата, хоч Марина потім і кривилася. Люда відсунула стакан.
- Я ж казала тобі, що пити не буду, міг і не наливати, тільки такий „дорогоцінний” товар переводиш.
- Людочка, ти нас не поважаєш? – сказав Сашко
- Саша, давай я не буду псувати вечір вам а ви мені.
- Ой, всі ви ламаєтеся, як целки – патріотки, 0- крикнув не зовсім тверезий Вітьок.
- Вітя, закрий рот,- тихо сказав йому Сергій.
Вітьок може цих слів не почув, але рота закрив. Сашко обійняв Люду і притис її до себе, іншою рукою намагаючись напоїти її водкою, але Люда вирвалася і водка вилилася на підлогу. Скоро компанія допила, все, що було, дехто посідав на ліжка.
- Сірьог, - запитала Оля, - ти випадково не з Н...? Бо твоє обличчя мені дуже знайоме.
- Да, я звідти, землячка, - відповів хлопець і вставши зза столу обійняв дівчину, - моїй землячці присвячується.
Одинцов взяв в руки гітару і по кімнаті рознісся його дещо хриплуватий голос. Сергій співав „Лірику” легендарного „Сектора газу”
- Ты со мною забудь обо всем,
Эта ночь нам покажется сном…
Люда дивилася на хлопця, мов заворожена. Вона не раз чула пісні під гітару, але в голосі Сергія було щось таке... таке чуттєве і справжнє. Він ніби проживав пісню. Коли Одинцов почав співати іншу пісню серце дівчини завмерло. Це ж була її улюблена – „Позови меня тихо по имени”. Сергій співав, немов ласкаючи своїм низьким баритоном. Так дивно, - Люда відчувала як всередині неї віддає жаром та до горла підступає комок. На якусь мить її очі зустрілися поглядом з очима Сергія і... І в грудях щось йокнуло. Люда ще не знала, що вже пропала. Сергій Одинцов був відомим на весь університет бабієм і гулякою. В його обіймав перебувало безліч дівчат з усіх факультетів і з усіх курсів і ніхто не затримувався більше місяця. Ніхто, крім Анастасії Іванової. Роман з блакитноокою блондинкою тривав близько року. Говорили, що тоді Одинцов був справді закоханий. Але Настя проміняла безшабашного гітариста на „упакованого зеленню папіка”. Кохання виявилося слабшим за любов до грошей. Сергій швидко знайшов собі іншу пасію і продовжив жити, як нічого й не було. І лише найближчий друг Сашка знав, як насправді тому було боляче. Сигарети, алкоголь, дівчата – здавалося лише три речі були потрібні від життя Одинцову.
Годинник показував третю годину ночі. Компанія розходилася по своїм кімнатам. І вже коли Люда виходила з кімнати Сергій підійшов до неї і тихо – тихо шепнув на вушко:
- Залишайся такою, як ти є. Ти ж не така як інші. Добраніч, правильна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237972
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.01.2011
автор: Міа - ми