«Нічний вітер завиє сумно,
Разом згаснуть на небі зорі.
І прокинуться мої думи,
Що так довго були в покорі.
Я не хочу, щоб їх хто бачив.
Я не хочу, бо люди злі!
Хто не злий, той мені пробачить
За відверті слова мої.
Я не хочу, щоб сталось лихо,
Через те, що багато кажу.
Постараюся жити й дихать.
Все, мовчу вже, мовчу, мовчу...»
«Та чи є в цьому сенс – мовчати?
Чи досягнеш ти так мети?
Чи мовчання – залізні грати?
Від чого хочеш ти втекти?
Бачиш в поглядах нерозуміння...
Ти цього від людей хотіла?
Добиває тебе сумління.
Говорити тепер несила...
Так, себе побороти – тяжко.
Та страшніше – собі скоритись.
На сьогодні ти – чорна пташка.
Затра маєш ти переродитись».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=23810
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.03.2007
автор: ammonia