Уже було. А може, тільки мара,
Що наче хмара тане вдалині?
Уже було. А начебто замало
Кохання безнадійного мені.
Уже було. У місячному сяйві
Дві стежки розійшлися назавжди.
Навіщо дощ я зоряний збираю? –
Безсилий він мені допомогти.
Усе пройшло. І тільки біль-невдаха
З'являється як привід, душу п'є.
Зривається полохана та птаха
Минулого і спати не дає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238190
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.02.2011
автор: Полякова Ника