Невже ще чашу цю не допила…
Вогонь вже згас, та ще гарячий попіл.
І знову тіні спогадів приходять
У чорно-білих монотонних снах…
Невже ще ту межу не перейшла,
Де біль зникає, пам'ять-кат не мучить
Спустошену і стомленую душу.
Моя любов, вона іще жива.
І серце – жмуток смутку і печалі -
То плаче тихо, то зривається на крик.
Так чорно-сірі дні летять, минають,
А розум, болем приспаний, мовчить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238424
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2011
автор: осінній вітер