- Люба! Мені вже час! – Молодий та дуже гарний чоловік одягнув на голову шапку, котра довершувала зимову екіпіровку та змушена була не тільки підкреслити соціальне становище менеджера середньої ланки, доволі не бідної людини, а і повноцінно захистити від холоду. Як всім відомо не тільки російські зими холодні, українські також здатні здивувати пересічного мешканця.
- Перше, друге та бутерброди. – З кухні випурхнула молода та струнка красуня з довгим світло-русим волоссям та портфелем чоловіка, та чарівно посміхнулася.
- Ти найкраща! – У красеня від почуттів котрі його переповнювали бракувало слів, він не знайшов нічого кращого окрім як ніжно і обережно заграбастати її в обійми та припасти до таких манливих губ, котрі обіцяли втамувати на невеличкий час жагу. – Треба йти.
- До вечора. – Красуня котра обіймала чоловіка так само палко, чи навіть іще палкіше та незважаючи на слова зовсім не бажала так просто відпустити його з своїх рук.
- До вечора. – Ще раз поцілувавши дружину красень був змушений іти на роботу. Тому більше не зволікаючи попрямував на вулицю, вже не один місяць продовжувалося одне й те саме прощання кожного ранку. – Невже ми чоловік та дружина?
Три роки зустрічалися і нарешті одружилися, вона на третьому місяці вагітності, а йому все ще не вірилося, вони чоловік та дружина, вони разом. Красень прямував на станцію, скоро електричка до Києва, звісно зі своїм досвідом та освітою він міг знайти роботу і в райцентрі, як його дружина, але в Києві зарплати були вищі тому він вирішив що для родини так краще.
Красень прямував до електрички, на обличчі панувала посмішка щасливого ідіота, настрій був просто прекрасний. На платформі в очікуванні насвистував якийсь веселий мотив, що привертало зайву увагу, але йому було байдуже. Нарешті двері потягу відкрилися та натовп заніс його всередину тамбуру, міцно стиснувши з усіх боків, все як завжди, і двері зачинилися.
Хтось обережно гладить по сідницях, саме це і вивело красеня зі стану рожевих мрій у буденну реальність, він навіть проґавив ту мить коли це почалося, затиснули його достатньо міцно, щоб обмежити рухи, але цього разу він поклав гаманець у іншу кишеню що викликало лише єхидну посмішку, нехай шукають. Чиєсь коліно чиркнуло по нозі, напевно сусід або сусідка по тамбуру змінили опірну ногу, а потім коліно опинилося між ніг, хлопець не на жарт за панікував, спробував поворухнутися але його затисли міцно коліно вже на повну силу терлося об внутрішню частину ніг, не було жодного сумніву стосовно наміру власника. Кричати було якось ніяково, не зґвалтують же його в переповненому тамбурі! Чиїсь долоні вже зовсім не обережно а доволі самовпевнено хазяйнували на сідницях, красень перелякано затремтів. Подумки намагався пригадати хто позаду нього, заважало те що коли заходив встиг розвернутися, тобто той хто позаду вже їхав. Здається п’ять хлопців і три дівчини, зробивши надлюдські зусилля, пощастило що під’їздили до наступної зупинки та люди готувалися на вихід, красень поглянув на власника коліна та зустрівся з поглядом дівчини, очі в неї були широко розкриті, обличчя червоне, але не від морозу та з напіврозкритого рота виривалося переривисте дихання. Красень хотів вже щось сказати але відкрилися двері та його попросили випустити. Зстрибуючи на платформу краєм ока помітив як дівчина прослизнула всередину вагона. Красень зовсім не намагався відшукати власницю коліна, і так настрій було зіпсовано, тому лишився у тамбурі.
Красень прийшов на роботу одним з перших, це обумовлено скоріше графіком електрички ніж особистим бажанням. Катя, мініатюрна, блакитноока блондинка із зачіскою каре вже наводила лад на своєму робочому місці.
- Добрий день, представникам села та деревні! – Катя у своїй звичайній манері.
- Привіт представникам великого та брудного міста! – До красеня починає повертатися гарний настрій. У Каті є доволі симпатичний хлопець-качок та вона знає про дружину красеня, то можна з нею пофліртувати – пожартувати, при цьому бути впевненим що вона не сприйме це серйозно.
- Ігор Петрович просив нагадати тобі, щоб ти сьогодні розвіз подарунки. – Катя кивком голови вказала на кілька пакетів в яких знаходилися пляшки з коньяком, та рекламно-сувенірна продукція.
- От халепа! – Красень пригадав що йому так і не вдалося з кимсь домовитися про авто, настрій знову погіршився. – Доведеться на маршрутці, це на весь день.
- Буває. – Співчутливо промовила Катя. – Удачі.
- Дякую, тобі також. – Красень підхопив пакети та попрямував на зупинку.
Як важко подорожувати на маршрутці у годину пік з торбами, тут аби самому втиснутися, а ще пакети, радує що чим дальше тим менші пакети. Як же напружує розвозка подарунків, у інших для цього існує кур’єрська служба, не так напружує спілкування, як пошук людей. По телефону знайомі вже, вільно спілкуєшся, а як в новому незнайомому офісі шукати людину котру не разу не бачив, така плутанина виходить, як ось зараз.
- Можу я бачити Олену Притуляк? – Дівчина підвівши очі чарівно посміхнулась, та побачивши пакети зробила серйозне обличчя та посунулася, щоб можна було повністю роздивитися табличку «Торговим агентам вхід заборонено».
- Ви домовлялися? – Серйозно запитала вона, на її єхидному обличчі було видно, що відповідь вона вже знала та питала просто так, аби порозважатися, напевно пригадавши як якийсь хлопець з неї глузував, та сподіваючись на помсту цьому самовпевненому телепню.
- Ні, але…
- В такому разі, прошу вас вийти за двері. – На гарненькому обличчі дівчини можна було прочитати, і презирство, і злорадство, і радість таке різнобарвне накопичення емоцій.
- Якщо ви не проти, я їй зателефоную. – Красень поставивши пакети почав діставати телефон.
- На вулиці! – Схоже вигляд обручки на пальці красеня не поліпшив становище.
- Але ж там холодно!
- Вам буде корисно провітритися!
Красень був не в гуморі, весь день мов дурень гасав по місту, вислуховував образи в маршрутках, отримував по ребрах ліктями, йому відтоптали ноги, навіть кілька разів валізою по нозі з’їздили. І ось нате! Немає вільних місць! Їх часто немає, але тоді він цілий день проводив у кабінеті то сприймав це байдуже, а сьогодні він бігав. Красень невдоволено стояв у проході, думки у нього також були невдоволені. Аж ось по його сідницях пройшла рука, мимоволі пригадав вранішню подію, красень здригнувся та різко обернувся.
- Пробачте. – По проходу проходила симпатична дівчина та винувато посміхалася.
- Нічого, буває. – Красеню стало трохи ніяково, це ж треба кидається на людей. Красень намагався приборкати своє невдоволення, це було важко, але поволі поганий настрій почав відступати, тому що пригадав що дружина напевно вже вдома та готує вечерю, на обличчя починає повертатися щаслива посмішка ідіота.
- Ваш квиток. – Контролер відволік красеня від думок.
- Я не встиг купити, зараз заплачу. – Красень винувато всміхаючись потягнувся до задньої кишені куди поклав гаманець. Гаманця не було! Він подивився в іншій, потім в нагрудній кишені куртки. Немає!
- Припиніть ламати комедію! Оплачуємо проїзд!
- Так, так. Одну хвилинку. – Красень почав вигрібати з кишень копійки, та ледь-ледь наскріб необхідну суму, йому було ніяково, він напевне вперше почував себе ніби якийсь жебрак. Це ж треба, в нього вкрали гаманець!
До квартири красень увірвався мов скажений, кинув шапку та різко знявши куртку похапцем почепив на гачок.
- Сергію! Що сталося? – З кухні вийшла дружина, зі здивованим виразом на обличчі, та спостерігала метушню чоловіка.
- Ти навіть не уявляєш! – Красень метався по прихожій мов лев у клітці, при чому постійно жестикулював руками.
- Пішли розкажеш. – Дружина ніжно взявши красеня за руки та повела в залу, посадила на диван та сіла поруч. Красень не втримався та різко підвівшись почав ходити туди-сюди та жестикулюючи руками почав розповідати, дружина уважно слідила за ним та намагалася утримати серйозний вираз на обличчі, але посмішка чим дальше йшла розповідь, тим більш впевнено завойовувала собі простір. В кінці розповіді дружина не витримала та розсміялася.
- Ви тільки подивіться! Тут така трагедія, а вона сміється! – Красень схопився за голову.
- Та заспокойся ти, з усіма буває. – Дружина намагалася повернути обличчю серйозний вираз. – Думаєш мені не набридали?
- Тебе лапали?! – На обличчі красеня з’явилися перші прояви ревнощів.
- Так далеко не доходило, на противагу тобі, я вмію за себе постояти.
- Я також вмію. – Красень ображено піджав губи. – Це вам жінкам легше. Бац! І по яйцям.
- Взагалі-то жінкам важче, тому що нахабних жінок набагато менше ніж чоловіків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238426
Рубрика: Поема
дата надходження 02.02.2011
автор: Линник Анатолій