Клітини відбивають гопака
В злоякісній, багатоплідній цвілі,
Очима в яблуко гріха я цілю,
Хоча тремтить по-зрадницьки рука.
Зотліють тліном врешті плоть і стать,
Душі ж забракне досвіду чи стажу,–
Якщо не влучу, тобто просто змажу,
То точно вцілю в божу благодать.
Убогодухість – їй сам чорт суддя –
Кипить у венах яблуком розпусти.
Нас можна – змієм, можна просто дустом,–
Будяк.
Напруження, старання зрозуміть,
Відтворення себе в нетлінній суті,
Ці спроби жити, ніби ми розкуті,–
Усе дурне, й мета безглузда – мить!
Пред вічністю, на котру зазіхав,
Улеслюючи ідолів в окладах,
Свідомо свідчу: є лише принади,
Подразнення тілес і вир гріха.
Так, вихід є в якій завгодно грі,
Він вигаданий знаними гравцями,
Котрі хрести поставили над нами,–
Є гріх!
З відвертістю, що як завіт прийму,
У серці, явно хворому на астму,
Гадають руни: може, край покласти
Всьому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238727
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.02.2011
автор: Богдан Ант