Про те,що відбувається-мовчу...
Мовчатиму,аж доки жити буду.
Так,слабкість духу зможе досхочу
Розвіяти змуровану напругу.
Немає тої сили,що була.
Розколоте сумління крає серце.
Вогонь життя,то гріє,то згаса.
А сонце світить крізь розбите скельце.
Крокую вправо,вліво-крока з два.
Вперед-потроху,а назад -галопом.
Не долітає тиха молитвА
В забуті небеса людьми та Богом.
Завмерли почуття,не чути слів.
З душею не говорить серце кволе..
Навколішки примарний світ присів,
Страждаючи і падая поволі.
Та тихо спить мій біль та каяття.
Бажання вийти з кола вже немає...
Змирився світ з облудою життя.
Змарнів.Та поступово помирає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238868
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.02.2011
автор: Лунная соната