Подумалось, що час таки спливає
І ось тут, поміж наших пальців, попри наші погляди тече ріка нашого часу – з майбутнього в минуле…
Все менше і менше шансів жити вже і зараз, жити краще, бути вище, світліше, неповторніше…
Все менше хвилин на поцілунок…
Все менше поцілунків.
Все менший день, старіє ця ясна повня
І знов щось не встигнути…
І знов щось не сказати… і згаяти цілунок, погляд, дотик.
І страшно знати, що прийде час, коли це все скінчиться
Не хочу.
Зупини час, як зупинивсь годинник на стіні. Залиш нас в «тепер», бо я не потребую цього завтра, де в нас лишиться менше часу бути нами… життя – це таймер, чи секундомір?
Зупини час, благаю.
Я хочу любити тебе тепер. Як тепер, нерозтрачено, такого який ти такою, яка я… тут і зараз.
Ми злетимо. Бери мої долоні.
Змітаючи лапи тіней.
Крізь годинникові механізми, крізь сакральний шепіт дощу
Туди, де часу немає.
Залиш його цим стінам і мовчазному годиннику.
30-09-2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238918
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2011
автор: Рені