І народився я на чужині,
І виростав я у чужому домі,
Де люті розгоралися вогні,
Палили душу все мені малому.
Слова злобливі, начебто ножі
Дитячу душу різали і дерли;
І добрі риси, що були в душі
Вони, здавалося, навіки стерли.
Стогнав мій дух від материнських сліз,
Що сповнювали ріки по краплині…
Не знаю й досі, що за лютий біс
Хотів життя зламать мені, дитині.
Здавалося не виживу, помру, -
Кидали мною люті буревії,
І грала доля у підступну гру,
Розвіюючи всі мої надії.
Ось так я й ріс: без цілі, без надій,
Душа моя поранена, розбита;
Хоча й було у мене безліч мрій,
Яких нікому я не міг відкрити.
В юнацьке серце закрадалась лють,
Зла ненависть до людства і до Бога;
Життя згасало і втрачало суть,
І я не видів кращої дороги.
Та, якось, все перемнилось враз,
І на путі побачив я Ісуса;
В моє життя прийшов жаданий час,
Коли з’єднався я з Христом в союзі.
Ясний промінчик на шляху сяйнув,
Господь простив, мене назвавши сином!..
Тепер іду я не на чужину,
А з Господом іду на Батьківщину!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238963
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2011
автор: Богуслав