Комашину метушню розганяє темрява. Легкий сатин на очі. Переді мною в’язка стіна – не розколоти на шматки. І не треба. Спокійно підкоряюсь. Клапті плоті повільно один за одним тонуть у мовчанні. Німе шарудіння повітря з обвуглених легень. Їж, поглинай мене. Почни з долонь – холодних, забутих, повільно до душі, забитої дошками. Ще? Далі скроні – заржавілі діри. Потроху гнітюче пульсування тепла завмирає. Я уже не відчуваю…мене уже тут немає…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239592
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.02.2011
автор: Дарина Пышная