Я любила триматись за сонячні нитки дощів,
Заблукавши у липні, за містом, на волі,
А потім сідати в останній, сонний трамвай,
Лишивши у нім вже котру свою парасолю.
(и)і носити при собі твої вірші, як дивосил
Шукати в них сатьї і чудуватися римам,
А ще, - із розчинених вікон вдихати зоряний пил,
You Tube обіцяв невидане досі cinema…
Сполохало щось це дивне торкання душ,
я сягнула у снах до іншого виміру світу,
збирала латаття з люстеркового блиску калюж.
Леліяла мить, та немає вічного літа.
І хмари перисті косичили літо лентами,
Торкання до спеки лишилось на завше теплом,
Очікуй мене, з недосяжності, абонента,
Мабуть, все, я про це тільки так, загалом…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239631
Рубрика: Акровірші
дата надходження 08.02.2011
автор: Лана Сянська