Здається, я втрачаю силу,
Ще й разом з нею – розум.
Дивлюсь на лінію життя – похилу…
Запряжене воно до возу.
А віз той, вилитий з свинцю.
Тяжкий… Порізав тіло в кров.
Нема тому ні краю, ні кінця,
Є тільки купа гнилих дров…
Дрова – то мрії нездійснені,
Надії, віра в своє «Я».
Упряжки тиснуть – прокажені.
Зневірилася душа моя.
Мої сини – мене продали!
Моє життя! Мої орли!
Тепер, стерв’ятниками стали…
Й клюють маму, як вороги…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239677
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.02.2011
автор: Ярина Яра