Я гадав, ти загралася, мила.
Думав – пустощі, бачу – сила.
Кожне па у твоїм виконанні –
Наче перше – і наче останнє.
Повногранна й багатолика,
Без машкар усмішок і крику,
Хоч смієшся, ковтаючи біль ти,–
Й те не може погано вийти.
А окриленій серафимом,
У незримі одягненій рими,
Так існуючий, у ефірі,–
Хто посміє сказати «не вірю!»?
Твій віднині до гробу поклонник,
Я доземно, поклонно, іконно
У промінні твоєї слави
Замість «bis!» повторюю:
«Ave!
Ти заграєш кого завгодно,
Обдаровано і природно.
Тільки хай нам у цьому раї
Краще Пан на сопілці грає».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239888
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2011
автор: Богдан Ант