Прислухайся, моє життя...
За вікном уже цвіте весна...
Не треба більше каяття,
Душа моя уже ясна...
Товсті, тяжкії брами
Не хочу зводити між нами.
Але тримаюсь вдалині,
Не можу бачити сумні
Краплинки ніжної душі.
Сховаюсь я далеко
В комиші...
А наді мною ті мости,
які я прагну підпалити..
Та хтось сміється з висоти,
Аж сльози починає лити:
"Гадаєш, що пройдуть літа
І серце звільниться від болю?
Забути зможеш ті слова,
Які пророкували долю?
Ти ще таке мале дитя...
Не знаєш таїни буття.
І хочеш швидко все забути.
Заплутатися в тії пути?
Не вічне – то життя.
А та пелюстка світанкова,
Що в серці твоїм, як в саду,
Все може повернути до ладу,
Розквітне квітка нова."
Притихло те мале дівча,
Чиє серце вже розбите
Через минулеє життя,
Яке уже пройшло, забуте...
Померло те мале дівча,
Яке жило в тяжкій неволі
Того щасливого життя,
Де мають всі власні ролі,
Де всі радіють від любові.
Померло те мале дівча.
Зосталася тільки я сама.
Я буду вільним вітром в полі
Нарешті вільна від любові.
01.03.2007
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=24075
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.03.2007
автор: Одного мира мало!