можливо там вже світає і чайки
кружляють, мов літаки, що
неодмінно розіб'ються.
і ти вдивляєшся у щось дуже
близьке і знайоме, а там вже
нікого, бо хтось програв у
карти увесь досвід і розум.
таємна розмова на відстані сто
тисяч мільйонів відчуттів.
без жодного слова.
без жодного звуку.
без жодного подиху.
а дощові краплини стікають до
ніг і бог засинає позабувши про
нас грішних, бо важко прощати
щораз знаючи, що неодмінно це
повторится знову...
і ми усі це добре знаємо.
а вітер колише цвіт яблуневий, що
не дасть уже нектару і плодів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240761
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.02.2011
автор: Роман Штігер