"Борися мужньо. Знось терпляче." -
Хтось з мудреців давно казав.
А от про ціль того, одначе,
Ніхто не знатиме й не знав.
Чи ж не даремні всі страждання,
Що зносимо ми день у день?
Чи ж не даремні сподівання,
Що покладаєм на Едем?
Чи стане краще після того,
Як вже зітхнем востаннє ми?
Коли покинем світ земного,
Чи буде кращим світ пітьми?
Чи спроби наші хтось оцінить,
Дасть осуд всім нашим гріхам?
Коли душа подобу змінить,
Хто дасть оцінку нашим дням?
Чи хтось відстежує всі дії?
Чи хто веде такий блокнот,
Де від святого до повії
Помічен кожен ще з утроб?
Чи хто придумує нам долі,
Чи ми одні в житті царі?
Тоді нащо пливти поволі
І підкорятись течії?
А, може, ляльки лиш забуті,
Звисаєм з ниток стільки літ,
Бо нас до Господа прикуто...
Чи то у нас в руках весь світ?
Чи є десь Суд, чи все простіше?
Ніяких кар і нагород?
Помер і все. Нічого більше.
Нема шляхів. Нема дорог.
І ми даремно так боялись,
Бо далі темрява одна.
Виходить, марно сподівались...
Життя - лиш смерті данина.
І я не знаю, що я значу.
Ми, може, взагалі ніщо.
"Борися мужньо. Знось терпляче."
Хіба ж щось інше нам дано?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240812
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.02.2011
автор: Костя Небокрай