В мені сидить три сотні диких звірів.
Вони горять як ненароком міст.
Так наче на танок зібрались цілий,
Щоб зрозуміла я у цьому зміст.
Три сотні диких звірів щоденно щось мені говорять.
Та я не чую жодного, що вони творять,
Вони із вух моїх все пошепки тікають,
Бо так багато всього знають.
Три сотні диких звірів щоночі зв.язують мене в мотузки.
Вони будують сірий і німий ставок.
Чому я ладна це терпіти? Дзуськи!
Та вранці залишивсь в думках шматок.
Не знаю що порадить психіатр,
Та мені дружно з табуном оцих тварин.
Що буде як вони підуть в театр?
Що криється у сенсі їхніх дій?
Три сотні диких звірів годую я думками.
Та вочевидь вони не дуже ситі,
Бо вимагають плату лиш ковтками,
Що з свіжого повітря звиті.
Мої нестерпні рідні звірі!
Без вас в душі панує спокій.
Куди мені від вас подітись нині?
Не змушуйте ці руки брати морфій!
16.01.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240913
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.02.2011
автор: Вона Катя