Ми – вище янголів. Вони
Не мають в нас свого нічого,
Крайока з-під крила у бога
Зоріючи до Сатани.
Ми ж крила виростим собі
Із спраги й відчуття польоту
Й нектаром сонячним достоту
Нап’ємось в небі голубім,
І знов вернемо до землі,
У тіло серця, що зомліло,
Її красою заніміло
На мить і коло поколінь,–
Свій труд, турботу і єство
Покласти на вівтар жагучий,
В жадане втілить неминуче
Й зрости під сонцем в Аз єсмь То!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241326
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.02.2011
автор: Богдан Ант