Тобою надихаю серце-камінь,
Все зайве видаляю з себе геть,
Вирізблюючи стиглими руками
Святий твій лик – свою прийдешню смерть.
Відтворюючи безкінечність ліній
І невагомість рис, і святість форм,
Я з губ, мов піт, всю гіркоту полині
Збираю старанно в кипучий горн,
Де в вареві жаги, кохання й знади
Ґартується клинок вогненних вуст,
Що сходами Обіцяного Града
Прокотиться до ніг. А я дивлюсь
В відбиток твій на серці, й русі коси
Прибоєм прибива мені до пліч,
Й очей твоїх нерукотворна осінь
Вбирається в сніги тисячоріч,
Й відточені до тайни лету крила –
Гостріші од штиків твоїх образ,
Що саваном віків ти ревно вкрила,
Щоб я гадав, що я – прийдешній Спас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241565
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2011
автор: Богдан Ант