Я тобою втамовую крик,
Що з запалених рветься легенів,
Прикладаю до серця лик,
З нього дивиться в тебе геній,
Неприкаяний божий джин
Проникає в твої бажання,
Де отець, чоловік і син
Як один ідуть на заклання.
Він вдивляється в глиб клітин,
Прозирає у рух планетарний,–
В цій безодні могильній ти
Всепричинна, і все – замарно,
Бо приносиш за миттю мить,
Закриваючи очі поетам,
А мені сулії не закрить,
Не спинить змієвого лету.
Ви з ним зкумкалися, мені ж
Ваші пестощі – в горлі кров’ю.
Лиже лезом аорту ніж
Твоїх вуст мені на здоров’я.
Я тобою знімаю біль,
Ти і мати, й сестра милосердя...
Повні води святих породіль
Упокояться в теплій тверді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241566
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2011
автор: Богдан Ант