У світі вічного нема нічого,-
Старе звільняє місце для нового.
На цій землі тече собі життя,
Роки пливуть, ідуть у небуття.
І дні нові на зміну темним ночам
Ідуть, зігріти землю сонцем хочуть…
Травиця засихає восени
І дожидає нової весни.
О так! Нічого вічного немає!
Хіба не видно? Чи не кожен знає?
Те, що учора дороге було,
Сьогодні вже в минуле відійшло.
На цій землі невічна теж людина,
Проб’є година, ляже в домовину,
Вона зів'яне, ніби в полі цвіт…
Та чи зуміє залишити слід?
Родилася у світ мала дитина,
Її ще не хвилює та година,
Смакує жадібно букетом літ…
А як зіп’явсь на ноги, - та й у світ!
- Куди ж ти помандруєш, о юначе,
Зібрався у далеку путь, я бачу?
- Таки в далеку… В розмір у життя,
Де все нове і добре майбуття!
- Не поспішай… Спинися на хвилину,
І роздивися добре ту стежину,
Яка судилася лише тобі,
Щоб не прожити все життя в журбі.
Бо люди часто, - я те помічаю, -
Усе біжать у світ, і поспішають;
Їх підганяє, наче, лютий біс,
А далі проливають ріки сліз.
Бо треба того трошки й того трішки,
Набити лоба й поламати ніжки!
До влади пнуться… І по головах
Повзуть. Красиві тільки на словах.
А другі рвуться швидше одружитись,
Бо, бачте, хочеться їм розплодитись;
І голими сирітками дітей
Вони пускають посеред людей.
Самі ж до оковитої заглянуть,
Якої у корчмі собі дістануть…
Вона запала глибоко в серця,
Штовхає їх до раннього кінця.
Але кінець один усіх чекає, -
Бо смерть поміж людьми не розбирає, -
І хто при владі, і хто хлібороб, -
Усі вони лягатимуть у гроб.
Отож подумай, дорога людино,
Не витрачай даремно ніхвилини.
Для речі кожної своя пора,
А ти родився тільки для добра.
Життя – то цінний дар із неба,
Безцільно тратити його не треба!
Допоки ходиш ти ще на землі,
Свій слід лиши хоч на її чолі.
Твори добро, ще поки серце б’ється,
Радій життю, допоки ще живеться;
І пам'ятай, що на землі ти – гість,
Тож віджени від себе всяку злість.
Щоби про тебе люди пам’ятали,
Життям таким, як ти, прожить бажали;
Та словом відзивалися незлим,
Чи ти великим був, ачи малим.
І щоби смерть зненацька не застала,
Щоб неготовими нас не піймала,
Себе з дитинства варто готувать,
Й тоді не буде страшно помирать.
Бо в світі вічного нема нічого,
А вічне те, що в небі жиє з Богом…
Та перед нами тільки два шляхи:
Один до неба, інший – у гріхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241572
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2011
автор: Богуслав