Людина чорна (поетичний переказ С. Єсеніна)

Друг  мій,  друг!  Я  невимовно  хворий
І  знеболювальний  не  знайти  настій
Чорний  келих  налила  людина  чорна
І  наказує  мені:  до  краплі  пий

Людина  чорна,  лиховісна,  темний  знак
Душа  моя  тобі  тепер  пожива
Давно  кружляв  в  повітрі  чорний  грак
Та  не  діждався  і  клює  наживо

Людина  чорна  дістає  псалтир  й  канон
Та  ні,  мене  оспівувати  рано!
Голіруч  не  візмеш  мене  в  полон
Я  на  коліна  перед  долею  не  стану!

Людина  чорна,  свідок  всіх  моїх  невдач,
Мій  співучасник,  мій  суддя,  моя  провина
На  цій  арені  –  я  підсудний  і  палач
Добро  і  зло  одна  зв’язала  пуповина

Все,  годі  Чорний,  ти  мерзенний  гість
Все,  чим  ти  є  –  то  мій  найтяжчий  вирок
Киплю,  горю,  моя  нестримна  злість
Розпорошу  тебе  на  тисячу  частинок

Нарешті  ранок…  Що  за,  ніч,  примара,  сон?
Душа  кипить,  думки  у  купу  не  зібрало
Сиджу  один  в  кімнаті  за  столом
Один  дивлюсь  в  розколене  дзеркало…

----------------------------------------------------
Післямова:
Оригінальний  твір,  що  надихає  тут:  http://ru.wikisource.org/wiki/Чёрный_человек_(Есенин)
Непогане  прочитання  Безруковим:  http://www.youtube.com/watch?v=BpLRplbF5ek  (відео)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241951
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2011
автор: Олександр МкКола-вич