Друг мій, друг! Я невимовно хворий
І знеболювальний не знайти настій
Чорний келих налила людина чорна
І наказує мені: до краплі пий
Людина чорна, лиховісна, темний знак
Душа моя тобі тепер пожива
Давно кружляв в повітрі чорний грак
Та не діждався і клює наживо
Людина чорна дістає псалтир й канон
Та ні, мене оспівувати рано!
Голіруч не візмеш мене в полон
Я на коліна перед долею не стану!
Людина чорна, свідок всіх моїх невдач,
Мій співучасник, мій суддя, моя провина
На цій арені – я підсудний і палач
Добро і зло одна зв’язала пуповина
Все, годі Чорний, ти мерзенний гість
Все, чим ти є – то мій найтяжчий вирок
Киплю, горю, моя нестримна злість
Розпорошу тебе на тисячу частинок
Нарешті ранок… Що за, ніч, примара, сон?
Душа кипить, думки у купу не зібрало
Сиджу один в кімнаті за столом
Один дивлюсь в розколене дзеркало…
----------------------------------------------------
Післямова:
Оригінальний твір, що надихає тут: http://ru.wikisource.org/wiki/Чёрный_человек_(Есенин)
Непогане прочитання Безруковим: http://www.youtube.com/watch?v=BpLRplbF5ek (відео)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241951
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2011
автор: Олександр МкКола-вич