Сергію Черняєву
Знову Гамлет – себе самого,
Двічі на день: уранці й надвечір…
Світ – театр, амплуа – від бога,
Сенс? Були б у порядку речі.
Він хотів би зіграти Ромео,
Та його не бере отрута
Губ Офелії – хіть Королеви
Вбиває вірніше: її не забути.
Ні честь Отелло, ні тінь Командора:
Чоловіки помирають раніше,
Дружини ж їхні міщанське горе
Гріха лицедійства на плівку пишуть.
Він доктору Фаусту щиро заздрить –
Бо, ніби з екранів, з вітрин секондхендів
Душа непродажна чекає від газди
Діда Мороза мішок хеппіенду.
На шию – й у воду, на дно камінням!
Таке й Сатана піднімати не стане.
Невже ви не бачите: ви доти винні,
Доки дивитесь цю виставу!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242080
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.02.2011
автор: Богдан Ант