І лаври золоті тобі до ніг стелили,
І мрії чарівні являлись у сні.
Але тебе, як всіх, взяли та й одурили.
Тому й стоїш одна в кришталі на вікні.
За кілька днів ось так ти висохнеш, зів’янеш,
Пелюстки обпадуть і втратиш всю красу.
Хоча ти у садку співала: “Не обманеш
мене”, – тепер мовчиш, чекаєш на весну.
Даремно віриш в те, що завтра повернешся
У світ, де ти колись найкращою була.
На стінки кришталю колючками зіпрешся,
І зрозумієш, що ж своє вже відцвіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=24272
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 02.04.2007
автор: Люда