Нехай летять рядки на зустріч долі
І падають дощем іскристим вниз,
Нехай шукають інші вітру в полі,
Мене ж задовольнить і легкий бриз.
Цей бриз тихенько обійме за плечі,
Як добрий друг, що поруч був завжди,
Я й не помічу, що настав вже вечір,
Зберусь іти, та скаже він: «Зажди!»…
Я сяду тихо на траву осінню,
Що сонячне тепло ще зберегла,
Погляну сумно на зорю вечірню,
Яка на п’єдестал уже зійшла…
Забудуться на мить усі проблеми,
Побачивши красуню цю, і враз –
В непотріб перетворяться дилеми –
Вона ж самотніша за мене в сотні раз!
Вона – красиве галактичне диво,
Що сповнене надії і чудес,
Хода її захопливо-красива –
«Міс Світу» - представниця від небес!
Контракт її підписаний навічно,
І жертви не злякалася краса,
Самотність – це розплата зірки вічна!
Хтось заздрить їй?! Вперед! На небеса!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242948
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.02.2011
автор: Black Angel