Краси твоєї розкіш спокуша.
Я скнарію від золотого сяйва,
За котре потай віддає душа
Себе саму, мені віднині зайву.
Ще мить – і догорить останній приск:
Таки вінець творіння – квіт спокуси...
Я бачу, як нервово лічить зиск
Його творець, осяйний і безвусий.
Я мав за господа цього творця,
Йому молився у своїх бажаннях.
Він дав мені що мав – тож, нимб лиця
Твого земного бачу я востаннє.
Життя за тебе... Знають небеса:
В тобі і світло, і життя, й краса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243049
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2011
автор: Богдан Ант