Такою я уявляю свою старість.
У садочку в холодочку
Ллються дзвінкі голосочки:
Там є доньки і синочки, -
Наймиліші в світі діти,
Розквітають, наче квіти,
Умостившись коло діда.
В нього борода аж сива,
Довга-довга... Він щасливий:
Перед ним велика нива, -
Дрібні квіточки-малята,
Сяють зорі-оченята,
Дітки тягнуть рученята.
Борода землі сягає,
Але це їх не лякає,
Навпаки - лиш забавляє.
Туляться до рук старого,
Він сидить і хвалить Бога,
Що відкрив Свою дорогу.
Дарував йому віночок
Із синів малих і дочок,
Та ось цей в садку куточок...
Чи ж то старість не щаслива?
Хто це дідуган той сивий?
Я! Скажу вам друзі милі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243313
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2011
автор: Богуслав