Запізнілий сніг. Холодні очі,
Замітають холоди серця.
Я не зізнаюсь спокою ночі
В тому, що зимі я не сестра.
Головне – триматись на плаву,
Головне – не втратити основу.
Ти почуєш справжню і живу, -
Я жива, допоки живе слово.
Застигає мій потік думок,
Я впадаю в темряву ілюзій :
Танець нерозгаданих зірок,
І слова фальшивії недрузів.
Збільшується день ; безпомилково
Зменшуються сни. Щемить в душі,
Пусто. І зовсім іще нескоро
Намалює день тепло мені.
Що весна? Пробудження від сну?
Та не спить ніхто – реально й важко..
Все без смаку, тільки я люблю
Ніжність твою тиху і безстрашну.
Запізнілий сніг. Холодні очі
І ні пари з вуст, - гаразд, мовчим.
Не запам’ятовуватись хочу!
Я – для нерозв’язуваних тиш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243474
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.02.2011
автор: dada_