Мене ненавидять, бо сильна.
І люблять теж за силу ту.
Я силі дякую,що вільна,
Й кляну її за самоту.
Не та то сила, що у м’язах,
А та, що в серці не вмира.
Її вогонь горить не зразу,
Його запалюють слова.
Я сильна, так, нехай вважають,
Що мужня і непробивна.
А я за крицею ховаю
Чутливу душу, як струна.
Ридає, кривда як торкнеться,
Та нишком, потай від усіх.
Назовні ж миттю донесеться
Назло всім бідам впертий сміх.
Не боюся я вітру випробувань,
Хоча й сильно мене потріпав.
Бо ж я сильна і вже загартована,
І йому тепер не по зубам.
Як же хочеться бути слабкою,
І про гордість забути на мить.
Та пожити спокійно, без бою,
Й не сміятися вже, як болить.
Але звичка ця, мабуть, назавжди,
І завжди говорила відверто:
Скрізь шукатиму я лише правду,
Сильним легше – ми всі трохи вперті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244170
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2011
автор: Ірина Дубейко