Стою серед двору в журбі й самотині,
Дитинство моє в цій лишилось хатині,
Привітна, ошатна, білесенька хата,
Тепер сирота без вини винувата.
Стоїть на подвірї зарослім, безликім,
Похмурою пусткою в смутку великім.
Трухляві стовпці залишились від тину,
Густі полини заглушили калину,
Зогнив журавель, завалилась криниця ,
Була ж в ній холодна, криштальна водиця.
Замість чорнобривців- дурман з лободою.
На дворищі дикім - недоля з бідою.
Не так ще давно тут життя вирувало.
Навколо цвіло, гомоніло, співало.
Дідусь свіже сіно заносив у клуню.
Бабуся доїла корову Ласуню.
Татусь на роботу ішов рано з ранку,
І мама завжди поспішала на ланку.
А ми, із сестрою, ходили до школи.
Здавалось життя не скінчиться ніколи.
Здавалось. А виросли, повилітали
З гнізда у світи, а батьки повмирали.
І двір залишився в селі сиротою,
З недолею злою з гіркою бідою.
А скільки ж дворів потопають у хащах,
Забутих, покинутих напризволяще
По всій Україні.Зникають по селах.
Колись велелюдних, багатих, веселих.
...Стою серед двору, в немилій годині.
В задумі великій, в журбі й самотині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244315
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2011
автор: євген уткін