Від нескінченних нападів депресії
Мене рятують кава і Вівальді,
Та ще безмежний світ поезії,
Де мої думи чогось варті.
Самотність знову кличе на побачення,
Та я, мабуть, піду в кіно з дощем.
Для мене лише щирість має значення,
То ж ми із ним удвох від фальші утечем.
По вулиці підемо з ним під ручку ми,
Від нього всі сахаються, а я його люблю.
Можливо, хтось назве мене неправильною, дивною,
Та я лиш те, що серденько підказує роблю.
«Ну от вже й нагулялися», - мій «кавалер» прощається,
А в мене на душі вже ластівки співають,
І вже до мене з неба він веселкою всміхається,
Тож кава і Вівальді до завтра почекають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244383
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.03.2011
автор: Ірина Дубейко