ніч вміє так відмучати мене
як жоден із коханців неумілих
наскрізні натяки на вікнах посірілих
і ранок не цілує, а кляне
і врешті ти розхристана й безсила
ковтаєш теплі віски на бульварі
допоки ночі очі темнокарі
чекають щоб ти їх додому запросила
із дня на день - одні й ті самі теми
на білих пальцях слід поліартрії
доводиться подрібнювати мрії
на звуки, символи й морфеми
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244623
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2011
автор: Наталка Тактреба