Життя виховує нас всюди

Життя  виховує  нас  всюди,
Куди  не  ринь  лише  слова,
Все  розуміємо,  ми  ж  люди-
Дивись  ясніше,  їх  нема.

Немає  їх.  Ні,  не  пропали,
Вони  теоретично  є,
Словами  душу  розірвали,
Ми  ж  не  відновим  не  своє.

Є  біль,  є  смуток,  кохання  теж  існує,
Від  давніх  пір  в  майбутній  час,
Воно  і  зводить  і  руйнує,
Отак  об'єднуючи  нас.

Тобі  потрібно  лиш  відчути,
Красу  й  потворність,  покликання  своє,
Ми  зрозуміємо,  ми  ж  люди,
Хоча  і  нелюди  теж  є.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244892
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.03.2011
автор: Стеблина Максим