Якось взявши мольберт, я щодня малювала потрет,
Лиш на ньому не профіль Твій навіть, й цілком не анфас,
Скажеш, - може навіяне все це парадом планет?
Але то все з уяви, намулене в простір і час.
Я малюю кавалки зчерствілі буденних пустот,
Ржаві садна глибокі немислимих тих розставань,
Двоголосся часів, що обернене в цілісність нот,
І перервані лети, втамовані біллю зітхань.
Шал невистиглих ночей, як смутку земному контраст,
І химери дощу на застуджених лапах ялин,
Теплі дотики рук до душі, що знімають баласт,
Залишаючи осені щем і дощів тихоплин.
Охру суглинків шляху, кленову камідну печаль...
Малювати я хочу і буду Високість Твою,-
Доки подих мольберт відчуває і в віршах звучать
Щирі сповіді ці, що в минувшину ниті снують.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245127
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 05.03.2011
автор: Лана Сянська