***

Уламки  неба  у  твоїх  очах...
З  прискоренням  ми  рвемось  у  нікуди.
Що  це?  Любов,  абсурд  чи  просто  страх?
Чи  ми  уже  живемо  як  не  люди?

Смертельна  доза  правди  і  брехні...
В  словах  шукаєш  прихистку  й  спасіння.
Не  преба  все  топити  у  вині,
Любов  уже  не  дасть  благословіння.

Ні,  не  уламки,  просто  попіл  сірий
Від  білих  крил,  що  небо  дарувало.
Мій  Ікар,  виходить  ти  не  вірив
Тому  небу,  що  так  тебе  кохало...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245275
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.03.2011
автор: Вітка Колбасинська