В нім стільки горя, стільки болі,
Зачудування і любові,
Що вистачить на сто життів.
І все, чого Тарас хотів –
Дати своїй країні волю,
Знайти для неї кращу долю
І незалежність від «братів».
А ще, щоб брат не йшов на брата.
О, Господи, невже багато?
Але твої, Вкраїно, діти
Грішили, ніде правди діти.
Тож всі молитви разом взяті
Людей і бідних і багатих
Не чує Бог зі свого світу.
Чи може молитви ті різні?
У кого добрі, в кого – грізні.
Хто просить щастя, а хто – влади,
А тому грошей дай багато.
Когось же заздрість убиває –
Сусідський успіх заважає.
Де ж в молитвах Вкраїна – мати?
Тарас, у нас біда одна –
Казна правителів без дна.
Крадуть, здирають, словом, правлять.
І лицемірство в церкві славлять.
Жиріють від долярів, пухнуть.
Не нажеруться, як не луснуть.
А простий люд байками травлять.
Друга біда, що душу палить -
Кожен своє болото хвалить.
Той є зі Сходу, той – зі Львова.
В того «язик», у того – «мова».
І ніхто іншого не слуха.
Свій власний крик лиш чують вуха.
Сварки лунають знову й знову.
А ще біда одна у нас –
Хвороба це страшна, Тарас.
Синдром стокгольмський – наш діагноз,
Хоч замаскований під пафос.
Приниження, «тверда рука» -
Це симптоматика така.
А результат – в країні хАос
Щоб Україну нам не втратить,
Всі біди треба подолати.
З біди одної починаєм.
Риба гниє із кого – знаєм.
Знати б іще, куди хилитись,
Щоб в виборі не помилитись.
Тож совість в судді вибираєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245816
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.03.2011
автор: Валентина Курило