́Під куполом небес, в гранітнім облаштунку,
Стоїть вкраїнський хрест, історії ґатунку.
ВиСОчить над Дніпром над хвилями століть,
Неначе у вісні, серед дібров – мовчить…
Корінням віковим, скріпляється гора,
Щоб твердю скрізь віка, була під ним земля.
Столітні крона їх із вітром гомонять,
Неначе мова з вуст, листочками шурчать.
Вони в своїй живій, історії життя,
Несуть людський трагізм із глибини буття.
«Чернечою гора», дійшла до нас як суть,
Чернечого життя, народу вічний путь.
Нахабства і знущань над тими хто «простий,
Простий в душі своїй, без грошей без умінь.
Умінні владувати, лукавить, вимагати,
Умінні хитрувати, «грабастать», продавати...
Без совісті, без сліз, умінні віднімати,
Умінні бути скрізь й про це не забувати.
«Зкріпачена» ж душа, лиш варта вміння мати,
В проклятій праці сліз, щодня наймитувати...
І що то за талант, коли несеш в собі,
Всіх кріпаків тягар, щоб істину знайти.
Чи олівцем, пером - скрізь де рука була,
Чернечий подих ніс, знущань платні пора.
Такий собі талант – страждати та все ж йти,
Земний натільний хрест всіх кріпаків нести.
Побачити себе, в отих очах усім…
Над кручами життя, піднятись разом з ним.
Не зможемо прозріти, пізнати чи знайти,
Поки народу хрест не зможемо нести.
Й коли не буде так, - промови всіх та всі,
Брехнею з вуст летять усіх часів панів.
Високий п’єдестал, могила та музей…
Це відкуп кріпакам - панів, що мають все.
В історії це – зман, й його ганебна суть,
Вкраїнський хрест життя, хай кріпаки несуть
І знай, коли вони - на тій святій горі,
Державні, або ж ні та все таки пани.
Високі та гучні йому слова знесуть,
Подяку від себе, й всього народу суть.
Про глибину часів, жертовності його,
Тягар душі страждань, пророцтв часу свого.
Від Бога даний дар, це зріти та нести,
Обіцянку йому всім серцем пронести.
Його пророцтв «казну», у наші дні «вживляти»
Й до віку силу їх всім людом пам’ятати.
Це не від серця звук, і не душі слова,
Це лицемірний спів, облеслива молва.
Про істину сказати й нічого не зробити,
У вірі як в житті, «пусТЕчу» породити.
Під куполом небес, де хвилі б’є Дніпро,
Стоїть Вкраїнський хрест і вартовий його.
Задумливий Тарас, засмучений стоїть,
Кому ж свій божий дар пророцтва доручить?
Хто пронесе життям, завжди народ щоб знав,
Всю правду про панів – вкраїнським кріпакам
p.s. Хоч кажуть що нема
В нас кріпаків давно
Не вірте їх словам
Поки тече Дніпро…
8.02.2011р.
Перебуваючи в духовному зрінні та думах про долю нашого «поводиря» - Тараса Шевченка на передодні річниці його народження та смерті … С. Кріпак
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245984
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.03.2011
автор: Сергій Кріпак*